Кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту, впродовж шести місяців від дати постановлення остаточного рішення на національному рівні, або з моменту події, акту чи рішення, на яку скаржиться, і щодо якої не існує ефективних засобів правового захисту, звернутися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (стаття 55 Конституції України, стаття 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі – Конвенція).
Європейський суд з прав людини (далі – Суд) – це міжнародний судовий орган регіонального рівня, який знаходиться на постійній основі в місті Страсбург (Франція). Рішення Суду є обов’язковими для виконання країною-відповідачем, відносно якої вони були винесені.
До Суду можливо звернутися лише з приводу порушень, допущених однією з 47 держав-членів Ради Європи, на які поширюється дія Конвенції. Заява подається виключно проти держави і не може бути спрямована проти приватної особи чи неурядової організації, оскільки Конвенція захищає права і свободи осіб від протиправних дій з боку держави. Заявник не може оскаржувати загалом закон чи заходи, наприклад, якщо він вважає, що вони були несправедливими.
Перш, ніж звертатися до Суду, заявник повинен використати всі засоби правового захисту в державі, якої стосується заява, які могли б виправити ситуацію, на яку він скаржиться. Часто такими засобами правового захисту є звернення до відповідного суду з подальшим апеляційним та касаційним оскарженням. Втім, самого лише використання національних засобів правового захисту недостатньо: необхідно також належним чином обґрунтувати свої скарги за Конвенцією (тобто, викласти суть порушень Конвенції, про які заявляється, та надати відповідні докази порушення).
Заявником може бути будь-яка особа, неурядова організація або група осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного державою порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Суд розглядає в основному індивідуальні, рідше – міждержавні справи та виносить рішення стосовно порушень прав, гарантованих Конвенцією. Переважна більшість заяв до Суду подаються приватними особами (індивідуальні заяви). Держава також може подати заяву проти іншої держави-учасниці – така заява є міждержавною (наприклад, заяви України проти Російської Федерації, які стосуються порушень прав людини на території, тимчасово непідконтрольній владі України (АР Крим, частини Луганської та Донецької областей). Суд розглядатиме лише скарги на ті порушення, які сталися з моменту ратифікації державою-відповідачем Конвенції чи відповідного протоколу та, як правило, на території держави-відповідача.
Заява до Суду має відповідати умовам прийнятності (стаття 35 Конвенції) – у протилежному випадку вона не буде розглянута. Суд не розглядає жодної індивідуальної заяви, якщо вона: є анонімною або за своєю суттю є ідентичною до заяви, що вже була розглянута Судом чи була подана на розгляд до іншого міжнародного органу розслідування чи врегулювання, і якщо вона не містить нових фактів у справі. Суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, якщо він вважає, що: ця заява несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви; заявник не зазнав суттєвої шкоди, якщо тільки повага до прав людини, гарантованих Конвенцією і протоколами до неї, не вимагає розгляду заяви по суті, а також за умови, що на цій підставі не може бути відхилена жодна справа, яку національний суд не розглянув належним чином. Таким чином, Суд відхиляє будь-яку заяву, яку він вважає неприйнятною. Він може зробити це на будь-якій стадії провадження у справі.
Крім дотримання заявником умов прийнятності, заява повинна бути оформлена на офіційному формулярі, який можна знайти українською мовою та завантажити на сайті Суду
(https://www.echr.coe.int/Pages/home.aspx?p=applicants/ukr&c).
Заява повинна містити всю інформацію, яка вимагається у відповідних частинах формуляру. В ній мають бути зазначені: ім’я, дата народження, громадянство та адреса заявника і, якщо заявник є юридичною особою, — повна назва, дата створення чи реєстрації, офіційний реєстраційний номер (за наявності) та офіційна адреса; якщо у заявника є представник, — ім’я останнього, адреса, номери телефону і факсу та електронна адреса; якщо у заявника є представник, дата та оригінал підпису заявника в розділі формуляру, відведеного для довіреності; також у цьому розділі формуляру має бути оригінал підпису представника на підтвердження його/її згоди діяти в інтересах заявника; найменування Договірної Сторони (держави) або Сторін (держав), проти яких подається заява; стислий і розбірливий виклад фактів; стислий і розбірливий виклад стверджуваного порушення (порушень) Конвенції та відповідних аргументів; стислий виклад інформації про дотримання заявником умов прийнятності. Заявник повинен вкластися в той обсяг, який передбачено формуляром заяви. Якщо це неможливо, заявник може додатково навести свої аргументи щодо фактів та стверджуваних порушень на окремих аркушах, але в будь-якому разі він повинен у самому формулярі стисло викласти всю інформацію щодо фактів і стверджуваних порушень, а не частину фактів чи скарг на формулярі, а решту – на окремих листах. Суд повинен вже з самого формуляру зрозуміти, про що справа і які скарги порушуються.
Якщо мова йде про явно необґрунтовані заяви (неприйнятні скарги), які складають більшість заяв, поданих до Суду, останній, як правило, розглядає їх відразу ж після надходження і повідомляє заявника про відповідне рішення через кілька місяців після подачі заявником індивідуальної заяви.
Якщо заява, на перший погляд, не є явно необґрунтованою та потребує додаткових коментарів від уряду-відповідача та заявника, Суд доводить до відома таку заяву уряду-відповідача. У зв’язку з великою завантаженістю Суду, іноді розгляд заяви може розпочатися лише через рік після її надходження. В цілому, з моменту отримання Судом заяви до моменту винесення ним рішення по суті, проходить три-п’ять років, однак цей строк може бути як меншим (мінімальний строк розгляду справи в Суді може складати близько півтора року), так і набагато більшим (десять років і більше). Все залежить від терміновості або пріоритетності заяви. Так, окремі заяви Суд може визнати терміновими і розглянути їх у пріоритетному порядку, зокрема у випадку, якщо життя чи здоров’я заявника знаходиться під загрозою. Інші, менш термінові заяви (наприклад, щодо захисту права власності), Суд розглядатиме, як правило, довше.
Відділ систематизації законодавства, правової роботи та правової освіти управління державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Донецькій області