Павло Іванович Мостовий (1931 рік – 2000 рік) – радянський державний діяч, заступник Голови Ради Міністрів СРСР (1989-1990), голова Державного комітету СРСР по матеріально-технічному постачанню (1989-1991).
Ім’я цієї людини постійно згадували в рідному місті навіть після його підвищення у Донецьку, потім у Києві і пізніше – у Москві. «Ось Павло Іванович би …», «Мостовий би вирішив …», «Він би зробив …» – такі вигуки довго звучали серед наших земляків. Небайдужим трудоголіком запам’ятали його краматорці.
Мостовий Павло Іванович народився 26 квітня 1931 року в с. Семенівка Барвінківського району Харківської області. Батько, Іван Якимович, і мати, Наталя Фаріфонтовна, – селяни. Предки Івана Якимовича вважалися заможними людьми, рід був міцним. Тільки от після революції Мостових перетворили в голоту. Багатство перемогли, а бідність? Павло був другою дитиною в сім’ї, потім народилося ще троє.
У 1937 році сім’я переїхала до Краматорська. Батько пішов працювати на цементний завод, спочатку робітником, потім – майстром. З перших днів війни – на фронті, рано помер. Мама виховувала малолітніх дітей, вела домашнє господарство. Старші діти допомагали їй в роботі, доглядали за тваринами. Всією сім’єю будували будинок в селищі Жовтневий, по вулиці Крупській.
Дитинство Павла, як і багатьох дітей того часу, було важким. Безхмарним виявилася тільки рання його пора, а точніше – передвоєнна. Влітку жили в Семенівці, взимку – в Краматорську. У 1938 році Павло, слідом за старшою сестрою, пішов в школу, спочатку навчався в українській школі №13, потім – в шостий.
Ріс непомірно активним, живим. Рано виявив цікавість до техніки, автосправи. Після школи, ще хлопчиськом, поїхав, вчитися в Харківський автотранспортний технікум, де отримав спеціальність механіка. Навчаючись в технікумі в голодних 1946-1947 роках, підробляв на мукомольному заводі.
У 1952 році Павло був розподілений механіком лісозаготівельної ділянки, а потім став головним механіком Томського енергопромхоза тресту «ЕНЕРГОЛІС».
У 1955 році з дружиною-вчителькою і дворічною донькою повернувся до міста Краматорськ. Починав Павло Іванович свою роботу тут на різних посадах. Спочатку, в 1955-1956 роках, викладав автосправу і електротехніку в середніх школах №14 та №18, підробляв на курсах підготовки водіїв-автомобілістів. У 1956-1957 роках працював на СКМЗ механіком чавуноливарного, начальником зміни електросталеливарного цехів, начальником цеху. Пізніше перебував на посаді головного інженера Краматорського вантажного автопарку облавтодору. Працюючи на автобазі НКМЗ, навчався в Українському заочному політехнічному інституті за спеціальністю «Машини і технології ливарного виробництва» (закінчив в 1962 році). У лютому 1961 року, у зв’язку із захистом дипломної роботи, працює механіком чавуноливарного цеху НКМЗ. Сестри часто згадують, як пишався Павло отриманою вищою освітою. У грудні 1961 року він був переведений в Краматорський укрупнений автопарк на посаду головного інженера, яку займав до лютого 1964 року. Працюючи у всіх цих господарських структурах, зміцнював матеріально-технічну базу, удосконалював техніку, створював трудові колективи. Мрії Павла Івановича збувалися.
У лютому 1964 року його доля круто змінилася. Мостовий був обраний першим заступником голови Краматорського міськвиконкому. Молодого керівника помітили, оцінили. У 1965-1970 роках він працює головою міськвиконкому. Саме в цей період соціально-економічний і культурний розвиток Краматорська проявився найбільш ефективно. Програма, за якою він будував місто Краматорськ, вражає розмахом і перспективою.
Обсяг зробленого за роки його роботи здається фантастичним: побудовані заводи «Кондиціонер», «Альфа», «Емаль», ККД, швейна фабрика. Почалося будівництво заводу “ЛІП” (нині «Енергомашспецсталь»). При ньому реконструйована центральна площа, бульвар Машинобудівників, почалася забудова вулиць Південної і Ювілейної, побудовані кінотеатри в селищах. Вдало вирішені транспортні проблеми шляхом спорудження мостів і створення АТП, пущені трамваї на Ясногірку, Біленьку. Три шляхопроводу, автовокзал, Палац піонерів, 8 лікарень, тролейбусний парк, об’єкти побуту, торгівлі, навіть аеродром – далеко не повний перелік будівництв часів Мостового. А скільки суперечок викликало тоді будівництво фонтану, і як гармонійно він вписався в нинішній сквер Профспілок! Яка кількість троянд, блакитних ялин, декоративних дерев посаджено було в той період!
За його активної участі, часто навіть під його керівництвом, побудовані друга черга каналу “Сіверський Донець-Донбас” (довжиною 300 км), три теплових електростанції, стан «3600» на «Азовсталі», прокатний стан на заводі ім. Ілліча в Маріуполі, шість коксових батарей в Авдіївці, прокатний стан до електропечі на ДМЗ, трубозварювальний цех на Харцизькому трубному, Дружківський фарфоровий завод, Горлівська та Шахтарська трикотажні фабрики, Донецький і Макіївський бавовняні комбінати, морський вокзал в Маріуполі і багато іншого.
Талант керівника і організатора помітили в Києві. З лютого 1975 р. по 1977р. П. І. Мостовий працює першим заступником начальника Головного управління Ради Міністрів УРСР по матеріально-технічному постачанню, а з липня 1977 року очолює це управління. З серпня 1978 р. – голова Державного комітету УРСР по матеріально-технічному постачанню.
У 1986 році П. Мостовий бере активну участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що пізніше позначилося на здоров’ї.
За пропозицією М. Горбачова і М. Рижкова, в 1989 році він був переведений до Москви, де очолював Державний комітет СРСР по матеріально-технічному постачанню, працював заступником Голови Ради Міністрів СРСР. Розуміючи, що настали нові часи ринкових відносин, Павло Іванович закликав без «стрибків і крайнощів співставляти державне замовлення, особливо по дефіцитним позиціям, прийняти антимонопольний закон, розвивати інфраструктуру ринку».
За багаторічну діяльність нагороджений трьома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом Жовтневої революції, орденом Леніна, медалями, грамотами Верховної Ради УРСР. Лауреат Державної премії України і Державної премії СРСР.
2 травня 2000 року, після тривалої хвороби Павло Іванович Мостовий помер. Похований на Троєкуровському кладовищі в Москві.
Бібліографія:
…
Бабкин В. А. 100 самых известных имен Краматорска / В. А. Бабкин. — Краматорск : Тираж-51, 2008. — С. 56-60.
.
В школе № 6 открылся кабинет имени Павла Мостового // Краматорская правда. — 2012. — № 38. - С. 13.
.
Выходцы из Краматорска. Наши знаменитые земляки // Восточный проект. — 2008. — № 32. - С. 12.
.
Коцаренко В. Ф. Краматорская быль / В. Ф. Коцаренко. — Краматорск;Славянск : ЧП»Канцлер», 2002. – С. 148.
.
Коцаренко В. На Олимпе местной власти / В. Коцаренко // Восточный проект. — 2015. — № 5. - С. 10.
.
Крутова С. Павел Мостовой: великий краматорский реформатор / С. Крутова // Краматорская правда. — 2010. — № 6. - С. 4.
.
Кручинин О. Павел Мостовой — мэр Краматорска, строивший город :замечательные люди города / О. Кручинин // Восточный проект. — 2006. — № 49. - С. 20.
.
Легендарный мэр (о Павле Мостовом) / А. Ноткина // Технополис. — 2012. — № 17. - С. 7.
.
Ляхова М. “За одну жизнь он сделал столько, что хватило бы и на три” : 7-го декабря состоялось торжественное открытие доски в память о выдающемся деятеле нашего города — Мостовом П. / М. Ляхова // Поиск. — 2006. — № 50. - С. 10.
.
Ноткина А. След на земле : Появилась мемориальная доска одному из жителей города — Павлу Мостовому // Краматорские новости. — 2006. — № 50. - С. 1.
.
Теменко В. Человек, о котором еще при жизни слагались легенды : О Павле Ивановиче Мостовом / В. Теменко // Технополис. — 2006. — № 51. - С. 21.
.
ЧАО «Краматорское АТП-11410″ : В октябре 2013 года предприятию – 60 лет // Краматорская правда. — 2013. — № 43. - С. 4.
.
Шталь А. Геннадий Костюков и Георгий Скударь открыли мемориальную доску Павлу Ивановичу Мостовому : ( 7 декабря 2006 года состоялось торжественное открытие мемориальной доски) / А. Шталь // Краматорская правда. — 2006. — № 50. - С. 1.