Чи зможу я змінити світ?
Чи можемо ми впливати на світ або хоча б ту частину соціуму, в якій живемо?
Пропонуємо виставку, присвячену художнім творам про боротьбу людини проти системи.
Взагалі, з ситуації «одна людина проти групи» без особливих втрат вибираються тільки герої голлівудських фільмів. У житті ж все набагато складніше. Система, у якій ми живемо, так чи інакше недосконала, і вона повинна допускати деяку гнучкість, інакше не можливий її розвиток. Людині потрібна деяка свобода, і якщо система її не забезпечує, потрібно з нею боротися.
Кизи К. Над кукушкиным гнездом [Текст] : роман / К. Кизи. — К. : Велмайт, 2014. — 416 с. — (Классика жанра).
.
”Над гніздом зозулі” – перша книга Кена Кізі. Дія роману відбувається у психіатричній лікарні. Оповідання йде від імені оповідача – величезного індіанця по кличці Вождь Бромден, який прикидається глухонімим, що дозволяє йому бути присутнім в якості мовчазного спостерігача при чужих розмовах. Один з головних героїв роману – Макмерфі, пацієнт – симулює психічний розлад тільки для того, щоб уникнути каторжних робіт. Бунтар і індивідуаліст, він приймається руйнувати влаштований в лікарні порядок і значно впливає на інших пацієнтів: вчить їх насолоджуватися життям і навіть звільняє від хронічних комплексів. Читач потрапляє у божевільню, яка виявляється своєрідною моделлю суспільства. Там діють ті ж закони, панують схожі порядки. Але поступово його підштовхують до висновку, що насправді суспільство – це модель божевільні. Вони міняються місцями. Пацієнти психіатричної клініки – зовсім не божевільні. Вони знаходяться в ній добровільно. Тому що «психлікарня» для них – як притулок, останній притулок. Хоча і там суспільство не залишає їх у спокої.
Оруэлл, Д. 1984 [Текст] : Роман / Д. Оруэлл. — М. : ДЭМ, 1989. — 320 с.
.
Автор описує суспільство, яке живе за правилами, мета яких – уберегти це саме суспільство від руйнування. Ретельно продумані закони спрямовані на побудову «спільного блага». Це має на увазі під собою повний контроль над людиною: над його думками, словами, діями. І навіть глибше – над його почуттями, емоціями та враженнями.
У Лондоні майбутнього живе головний герой роману Уїнстон Сміт. Він працює у Міністерстві Правди і начебто є частиною керуючої машини. Але в ньому починають зароджуватися думки з приводу правильності підвалин, які він захищає. Йому належить усвідомити і внутрішню слабкість через власну зраду, і втрату віри – внутрішньої віри в те, що Система, якій він служить, досконала. Світ майбутнього, описаний Оруеллом, для нас є світом минулого, адже 1984 рік вже пройшов. Але чи так це? Адже корекцією правди зараз займаються багато журналістів, політиків і громадських діячів. А контроль настроїв у вік Інтернету технічно легко реалізувати – та й навіщо різним відомствам залучати великі ресурси, коли людина сама «викладає» себе і свої думки на сторінках соціальних мереж?
Замятин Е.И. Мы: Роман. Рассказы. Повесть / Замятин Евгений Иванович; Сост. О.Михайлов; Ред. Н.Лагранж; Худож. В.Конопкин. — М.: Молодая гвардия, 1990. — 365 с.
.
Роман Євгенія Замятіна «Ми» розповідає про бунт людського духу проти раціонального, механізованого, байдужого світу. У романі жителі Утопії в двадцять шостому столітті настільки втратили свою індивідуальність, що розрізняються за номерами. Живуть вони в скляних будинках, що дозволяє політичної поліції, що іменуються «Хранителі», з легкістю наглядати за ними. Усі носять однакову уніформу. Харчуються штучної їжею і в годину відпочинку марширують під звуки гімну Єдиної Держави. Однак, всупереч пильності Хранителів, багато природніх людських інстинктів продовжують діяти. Оповідач, №503, талановитий інженер, але, по суті, пересічна особистість, живе у постійному страху, відчуваючи заборонені бажання. Наприклад, він закохується (а це, звичайно, злочин). І виявляється, що він не один такий. Існує ціле підпільний рух опору. Протягом роману №503 стає справжньою людиною, починає відчувати емоції. Але Замятін робить наступний крок, він перетворює цю сформовану живу людину назад в машину. №503 піддається операції з опромінювання ділянки мозку, відповідальної за почуття і емоції, після чого йому легко зробити те, що він завжди вважав своїм обов’язком, тобто видати своїх спільників поліції.
Ли, Х. Убить пересмешника… [Текст] : роман / Х. Ли. — М. : АСТ; Астрель; Полиграфиздат, 2011. — 396 с.
.
У цій книзі письменниця використовує цікавий прийом: світ дорослих показується очима дитини. Оповідання ведеться від імені маленької дівчинки Джин-Луїзи Фінч, яку всі називають «Глазастик». «Дівчинка-метелик» з татом-адвокатом (мама її померла) живе в маленькому містечку на півдні США. Містечко це живе замкнутим життям за своїми законами, і бурі зовнішнього світу майже не стосуються його. У центрі роману лежить судова справа з бездоказовими звинуваченнями негра в зґвалтуванні білої жінки. Суспільство не сумнівається у винності негра, бо він – чорношкірий. Батько героїні – Аттікус Фінч – вирішує виступити адвокатом і захищати чорношкірого, на якого ополчилося місто. Це мало не коштує життя йому, а потім і його дочці. На цей сюжет накладаються і психологічні проблеми підростаючої дівчинки, яка поступово розуміє, що світ навколо неї не настільки благополучний, як їй здавалося.
Кафка, Ф. Процесс; Замок; Превращение; В исправительной колонии [Текст] : романы, новеллы / Ф. Кафка. — М. : АСТ; Транзиткнига, 2006. — 638 с.
.
Створений на початку XX століття, цей роман протягом цілого століття хвилює розуми літературних критиків і кінорежисерів. Сюжет такий: головного героя, Йозефа К., заарештовують, не називаючи причини, двоє співробітників якоїсь організації. Однак Йозеф продовжує вести своє життя, як раніше, адже організація не побоюється його втечі. Його запрошують в суд, відвідують вдома і на роботі, переслідують. Весь цей час він намагається з’ясувати причину свого арешту, але не отримує відповіді від оточуючої його бюрократії. Колись давно Шекспір порівняв людське життя з театром. Кафка пішов ще далі: він побачив в житті один нескінченний судовий процес, безглуздий і нещадний. Вина персонажа невідома навіть суддям, які ведуть його справу. Він винен просто тому, що кожна людина в цьому житті може бути в чомусь винна, і цього – достатньо.
Фредерік Бегбедер писав: «Система перемагає в ту мить, коли їй вдається змусити людей полюбити свою в’язницю». Чи потрібно миритися з тією реальністю, яка нав’язується можновладцями? Чи здатний одна людина або група людей боротися за свободу – і перемогти? Читайте запропоновані книги, і ви знайдете відповіді на ці питання.