Конрад Ульріховіч Ґампер народився 30 квітня 1846 року, у Нейхауз, що в Тургау, Швейцарія. У віці 17-ти років, поступив на роботу учнем слюсаря, Конрад, одинадцять років осягав премудрості обраної професії. Одночасно з роботою він займався своєю освітою, підсумком стало вища політехнічна освіта.
Молода людина побувала майже у всій Європі, Ґамперу довелося брати участь на будівництвах в Німеччині, Чехії, Угорщині, Франції. У 1874 році йому запропонували посаду конструктора на заводі фон Руффера у Вроцлаві. З того моменту діяльність Конрада набуває постійний напрямок. Його відразу помітив власник заводу, який, оцінивши можливості свого конструктора, пропонує йому будівництво двох залізних мостів на річці Одра, а пізніше – залізничного моста під Козлем.
У 1876 році Конрад Ульріховіч Ґампер стає директором заводу з виробництва парових котлів і залізних мостів в Пілахютте в Гірському Шльонську.
У 1880 році на території Сосновець – Домбровського басейну, на одній з ділянок маєтку, який колись належав прусському графу Ренард, К. Ґампер і В. Фіцнер заснували свою фірму і побудували котельний, мостобудівний і механічний завод в Сільці, біля міста Сосновець. Близькість фабричних центрів Царства Польського і сусідство ширококолійної залізниці, що з’єднував Сосновець з заводами і фабриками центру, грали лише позитивну роль. Другий машинобудівний завод в Домброві був придбаний фірмою «В.Фіцнер і К.Гампер» в 1893 році, асортимент продукції, що випускалася, був досить різноманітним. За неповних два десятиліття свого існування їх фірма поставила металоконструкції для 8-ми доменних печей в Польщі і 6-ти на заводи Півдня Росії. У 1893 році Конрад приєднав до свого підприємства завод машин і лиття в Домброві, а в 1895 викупив частку у В.Фіцнера.
Через те, що розташовувалися його заводи в Сосновець – Домбровському басейні, працювали на бідній залізній руді і ввозили вугілля з-за кордону, що в підсумку негативно позначалося на вартості їх продукції, Ґампер негайно почав діяти. Він приймає російське підданство, разом з сім’єю перебирається в столицю Росії (Дружина – Юлія сини – Конрад, Павло; дочки – Фаня, Ерна, Юлія). У другій половині 1896 року Конрада Ульріховіча вже прийняли в купецький прошарок і записали купцем 1-ї гільдії. Метою Ґампера була покупка земельної ділянки десь на Півдні Росії і будування там заводу – філії підприємств, розташованих в Польщі. В пошуках ділянки землі він прибув до Краматорська.
1896 року Конрад купує земельну ділянку у Таранова-Белозерова, яка простягалася по обидва боки річки Маячка, на лівобережжі Казенного Торця. Незабаром тут виріс Краматорський механічний завод (на його базі існують: СКМЗ, КМЗ). Першими, по-справжньому досвідченими, працівниками були поляки – столяри – модельники і ливарники, і вже вони брали до себе в підмайстер’я вихідців з навколишніх сіл.
У травні 1896 року закінчилося будівництво кам’яного ливарного цеху, а вже восени цього року, коли перші форми були готові до заливання, над Краматорськом пройшовся гудок. Навесні 1897 року будівництво основних цехів заводу було закінчено. Краматорський механічний завод став третім підприємством, яке належало фірмі Конрада Ґампера. У 1897 році, для утримання своїх підприємств, він заснував Товариство копальні і механічних заводів «В.Фіцнер і К.Гампер».
У 1898 році швейцарець вже почав будувати доменні печі на Краматорському заводі і всього через рік, 15 травня 1899 року, він заснував Краматорське металургійне Суспільство, а дозвіл було підписано російським царем Миколою II 23 квітня 1899 року. Капітал Ґампера досягав 6,5 мільйона рублів.
Конрад Ульріховіч Ґампер помер раптово, його смерті нічого не віщувало, він помер від інфаркту, без мук. Сталося це на роботі, 29 вересня 1899-го (за старим стилем) в Краматорську. Пізніше його тіло було перевезено до Польщі, місто Сосновець, що в в Сілезькому воєводстві і поховано на євангелістському кладовищі.
Бібліографія:
.
Аленькова Н. Новые названия улиц Краматорска [Текст] / Н Аленькова // Восточный проект. – 2016. – № 10. - С. 7.
.
Бабкин В. А. 100 самых известных имен Краматорска [Текст] / В. А. Бабкин. – Краматорск : Тираж-51, 2008. – С.105-108. : ил.
.
Город: цифры и факты [Текст] // Краматорская правда. – 1997. – № 75 (27 сентября). - С. 1.
.
Коцаренко В. Баловень судьбы [Текст] : индустриальные ворота Донбасса / В. Коцаренко // Поиск. – 2013. – № 32. – С. 8.
.
Коцаренко В. Ф. Баловень судьбы [Текст] / В. Ф. Коцаренко // Поиск. – 2013. – № 31. - С. 8.
.
Коцаренко В. Забытая Ульяновка – островок Европы [Текст] / В. Коцаренко // Восточный проект. – 2014. – № 44. - С. 11.
.
Коцаренко В. Ф. Краматорская быль [Текст] / В. Ф. Коцаренко. – Краматорск; Славянск : ЧП”Канцлер”, 2002. – С.61-64.
.
Коцаренко В. Краматорская, 1902 год... [Текст] / В. Коцаренко // Поиск. – 2013. – № 9. - С. 25.
.
Коцаренко В. Ф. Крестный отец города – машиностроителя [Текст] / В. Ф. Коцаренко // Восточный проект. – 2017. – № 9. - С. 12.
.
Коцаренко В. Крестный отец города-машиностроителя [Текст] / В. Коцаренко // Восточный проект. – 2017. – № 11. - С. 12.
.
Коцаренко В. Удостоены чести были лучшие [Текст] / В. Коцаренко // Поиск. – 2013. -№ 17. - С. 25.
.
Кручинин О. Краеведы Краматорска хотят установить памятник Конраду Гамперу (это предложение прозвучало на заседании краматорского клуба “Краевед”) [Текст] / О. Кручинин // Восточный проект. – 2012. – № 52. - С. 12.
.
Кручинин. О. Краматорчане выбрали “Десять героев”! [Текст] / О. Кручинин // Восточный проект. – 2008. – № 39. - С. 13 : фото
.
Страницы истории города Краматорска [Текст] : краеведческий сб. – Краматорск : Тираж-51, 2008. – 352 с. : ил.
.
Шляхтиченко Н. Д. Промышленный мир узнал о Краматорске в 1900 году [Текст] / Н. Д. Шляхтиченко // Восточный проект. – 2016. – № 5. - С. 10.
.
Юзвин А. А. Сказание о земле Северской [Текст] : история земли Краматорской / А. А. Юзвин. – Краматорск : Тираж-51, 2013. – С.375-388, 419-481.