Пристиглі важкі грона винограду промовисто глипають на мене з-поміж листя. Обережно зриваю їх, стараючись не зранити бодай ягідки чужої душі, а вдома вже чавлю-витискаю з нього сік, що аж бризкає навсібіч. У величезний бутель із грубого скла, що стоїть на видному місці, вперлося, аби перепочити, сонце — і сік заграв, зашумів, заговорив, забулькав… День, тиждень, місяць, а там, гляди, і вино вистоялося, очистилося, посвітліло та стало міцне й ароматне. Пригублюю — і згадую кожну ягідку зокрема, кожну чужу мелодію, кожне словечко, що вибродило, викристалізувалося у посудині моєї душі і вилилося благодатним хмільним напоєм на папір. Осьде і вас пригощаю духмяним напоєм, спробуйте — смачно ж…
