138. Правове регулювання роботи за сумісництвом

Робота за сумісництвомце виконання, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві або у приватної особи за наймом.

Законодавчими підставами для укладення працівниками, поряд з основним трудовим договором, трудових договорів на роботу за сумісництвом є: частина друга статті 21 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України); наказ Мінпраці України, Мін’юсту України, Мінфіну України від 28.06.93 № 43 “Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій”.

Сумісництво може бути обмежено щодо: працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці; осіб, які не досягли 18 років; вагітних жінок.

Керівники державних підприємств, установ, організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів державних підприємств, установ, організацій та їхні заступники не мають права працювати за сумісництвом (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності).

Види сумісництва: внутрішнєпрацівник працює в одній й тій самій установі і як основний працівник, і як сумісник, роботу за сумісництвом здійснює у вільний від основної роботи час; зовнішнєпрацівник укладає ще один трудовий договір з іншим роботодавцем.

Для роботи за сумісництвом згоди адміністрації за місцем основної роботи не потрібно.

Працівник, який приймається на роботу за сумісництвом на інше підприємство, в установу, організацію повинен пред’явити власнику паспорт. При прийнятті на роботу, що потребує спеціальних знань, власник має право вимагати від працівника пред’явлення диплома або іншого документа про набуту освіту або професійну підготовку.

На осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи (пункт 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін’юсту та Мінсоцзахисту населення України від 29.07.93 № 58).

Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.

Незалежно від того, за основним місцем роботи чи за сумісництвом працює громадянин за трудовим договором, він має право на щорічну основну відпустку повної тривалості. Робота в режимі неповного робочого часу на встановлену тривалість щорічної основної відпустки не впливає. Відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. Якщо за основним місцем роботи працівник має право на відпустку більшої тривалості, ніж на роботі за сумісництвом, – йому в обов’язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи, але не більше 15 календарних днів на рік.

Якщо працівник є внутрішнім сумісником, він, так само як і зовнішній сумісник, за бажанням, може використовувати свої відпустки за основним місцем роботи і за сумісництвом у різний час, адже такий співробітник за основним місцем роботи і на роботі за сумісництвом працює за різними трудовими договорами. Одночасне використання відпусток одразу в усіх роботодавців — право працівника, а не його обов’язок. Працівник може піти у відпустку за основним місцем роботи, але продовжити працювати за сумісництвом (і навпаки).

Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконаний обсяг робіт і відповідно до прийнятої на підприємстві системи оплати праці (стаття 1021 КЗпП України, стаття 19 Закону України «Про оплату праці»). Водночас, оклад (тарифна ставка) такого працівника не може бути нижче за розмір мінімального прожиткового мінімуму для працездатної особи.

Сумісник, як і основні працівники, має право на встановлення доплат, надбавок, премій, інших виплат, гарантованих КЗпП, генеральною або галузевою угодою, колективним договором, укладеним на підприємстві. Зокрема, роботодавець повинен оплачувати в підвищеному розмірі працю сумісника в нічний час, у святкові, неробочі та вихідні дні тощо. Робота сумісника понад передбачений трудовим договором час, але в межах установленої законодавством тривалості робочого дня не вважається надурочною.

Розмір заробітної плати сумісників, які працюють на підприємствах недержавної форми власності, чинним законодавством не обмежений. Тому під час прийняття сумісника такого працівника може бути оформлено як на повну ставку (одержувати 100% посадового окладу), так і на неповну ставку (одержувати частину посадового окладу за фактично відпрацьований час).

 

 

Відділ систематизації законодавства, правової роботи та правової освіти управління державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Донецькій області

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

вгору